Від упорядників

Пропонована читачеві книга жартівливих пісень – текстів з мелодіями – є першою спробою наукового узагальнюючого зведення пісень цього характеру за всю історію записування і видання української народної творчості. В кращих дожовтневих і радянських збірниках народних пісень (М. Максимовича, В. Залеського, Жеготи Паулі, А. Метлинського, А. Коціпінського, О. Балліної, П. Чубинського, А. Єдлічки, Я. Головацького, М. Лисенка, де Воллана, Г. Купчанка, Б. Грінченка, Д. Яворницького, В. Гнатюка, О. Роздольського та С. Людкевича, Ф. Колесси, К. Квітки, П. Демуцького, Д. Ревуцького, А. Хвилі, двотомній збірці "Українські народні пісні" 1954 р. та ін.) жартівливі пісні або ж подавались всуміш з усіма родинно- й суспільно-побутовими піснями, або часом виділялись в окремий розділ. Проте вони становлять цілком своєрідну, специфічну змістом і емоційним колоритом групу творів української народної пісенності, в яких відобразилась одна з типових рис характеру народу – його щедрий гумор і оптимізм, його вміння відкривати й відображати смішні сторони людини, її вчинків та життя.

Побутування жартівливих пісень передбачає теж своєрідну обстановку і атмосферу – колективну забаву, відпочинок, свято і т. ін. Якщо сумовита пісня розрахована переважно на самого співака чи співаків, бо вона передусім є голосом їх наболілої душі, то весела, жартівлива пісня, як правило, виконується при наявності слухачів, на аудиторію, бо ж головна її мета не стільки висловити бадьорий настрій співаків, скільки передати його слухачам, заразити їх веселістю, включити в забаву, дати в дотепній і легкій формі своєрідний урок моралі, життєвої поведінки тощо. Саме ця особливість спонукала вже в кінці XVІІ ст. російських, а згодом і українських, видавців відвести чимало місця жартівливим пісням. Особливо це стосується луб’яних пісенників. Звичайно, видавці керувалися тут чисто комерційними міркуваннями: українська пісня, особливо весела і дотепна, користувалась величезним успіхом серед читачів – українців, росіян, білорусів, пісенники цього типу розходилися масовими тиражами і приносили добрий зиск. Щоправда, це були вкрай дилетантські видання, в них жартівливі пісні подавались з додатками й перекрученнями та переробками, викликаними низькими естетичними смаками видавців.

Згадуємо про ці видання тільки тому, що їх популярність в Росії та на Україні в XІX і на початку XX ст. теж своєрідно свідчила про зацікавлення масового читача українською жартівливою піснею, про спробу виділення її видавцями (нехай і з комерційною метою) з потоку усієї народної пісенності.

Розуміється, готуючи дану збірку, до якої ввійшли кращі варіанти жартівливих пісень з друкованих і рукописних джерел, накопичених протягом приблизно двохсот років, ми не враховували "підшліфованих" варіантів з луб’яних пісенників [1].

У фольклористичній літературі найчіткіше поставив питання про виділення жартівливої пісні в окрему групу А. Кримський [2]. Останнім часом з’явилася невелика книжечка текстів найпопулярніших українських гумористичних пісень, укладена М. Стельмахом [3]. Спроб наукового видання жартівливих пісень досі не було.

В процесі підготовки даної книги "Жартівливих пісень" упорядники взяли до уваги найголовніші фольклорні видання і архівні рукописні матеріали, зокрема численні скарби, що зберігаються у відділі фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського АН УРСР і у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР.

При доборі варіантів основним критерієм був характер розгалуженості змісту, мотивів та образів і художня довершеність. Для публікації відбирались найпоетичніші варіанти і передусім ті, що записані з мелодіями. Маючи ряд рукописних і друкованих варіантів однієї й тієї ж пісні і відбираючи кращі, упорядники прагнули разом з цим представити читачеві пісні в їх часовому і територіальному поширенні. Друкуючи найдавніший варіант пісні та її сучасний запис, ми таким чином своєрідно вказуємо на вікові ознаки пісні, засвідчуємо її живучість і популярність. Саме тому в збірнику відведено значне місце текстам, зафіксованим у XVІІІ і на початку XІX ст., і сьогоднішнім, найновішим записам жартівливих пісень (ряд таких записів зроблено безпосередньо перед виданням книги, вони відзначені в примітках словами "нові надходження"). Якщо між найдавнішим і сучасним записом пісня була зафіксована друком чи в рукописах мало відмінними варіантами, то вказівка на останні подана бібліографічно в примітках (варіанти).

В даному томі, як і в усій серії "Українська народна творчість", широко представлені пісні в їх варіантах з усієї етнографічної території України із збереженням своєрідного мовного аромату. Зокрема, повністю збережені діалектні лексичні надбання і найхарактерніші форми та деякі фонетичні риси. В передачі ж діалектних рис вимови в основу покладена сучасна тенденція всіх мовлян до користування нормами літературної мови. Це означає, що в зв’язку з непослідовністю у передачі під час співу, при записах і в друкові таких діалектних рис, як дифтонги північних говорів, ненаголошені голосні, дзвінкі і глухі парні приголосні, як пом’якшення шиплячих, тверде закінчення дієслів третьої особи множини у західних говорах та ряд інших, у збірці перевага надається формам, найближчим до літературної норми.

В книзі запроваджена специфічна тематична систематизація жартівливих родинно-побутових пісень, що складають цю книгу [4]. Як правило, жартівлива пісня висміює якусь типову ваду поведінки або характеру, властиву людям саме певного родинного стану (парубкам, дівчатам, чоловікам, жінкам, дідам, бабам, та ін.), різні комічні ситуації і відносини в родинному житті.

Це дало підстави основний матеріал родинно-побутових пісень розподілити на тематичні групи за родинним становищем об’єктів висміювання (парубки і дівчата, чоловіки й жінки, діди й баби і т. д.) або за суттю висміюваних відносин (кохання, родинне життя і т. ін.). Всередині кожної з цих груп пісні об’єднувалися за спорідненістю провідних мотивів або іншими словами – в переважній більшості випадків за типовою вадою людей, що стала предметом гумористичного зображення. Цей принцип систематизації виключав можливість подати поруч в окремих епізодах тотожні або споріднені за ритмо-мелодичним характером пісні, далекі між собою змістом. Деякі фольклористи-музикознавці минулого, готуючи збірки пісень з мелодіями, інколи систематизували матеріал за формальними ритмо-мелодичними ознаками, не рахуючись з тематикою пісень. Проте запровадити такий принцип у даній збірці ми вважали недоцільним, бо: 1) щодо охоплення матеріалу дійсності й глибини її відображення провідне місце в пісні належить текстовій її частині і 2) багато колоритних і дотепних жартівливих пісень з різних причин були зафіксовані без мелодій, і відсутність цих пісень у томі значно збіднила б цю збірку скарбів народної жартівливої пісенності.

Існує ряд жартівливих пісень, тексти яких співаються на танцювальну і нетанцювальну мелодії. Прагнучи показати варіантність жартівливих пісень як в словесній, так і в музичній частині, ми подавали в цьому томі якнайповніше варіанти з нетанцювальними мелодіями разом з варіантами текстів. Танцювальні пісні з розгорненим сюжетом і дрібні пісеньки-приспівки до танцю (так звані триндички, чабарашки, присказки, окремі частівки, співомовки і коломийки [5]) подаються в книзі "Танцювальні пісні". В цій книзі будуть повторені танцювальні мелодії з приналежним до них текстом (без варіантів) з розгорненим сюжетом.

При подачі кількох варіантів однієї й тієї ж пісні на початку, як правило, подаються пісні з мелодіями та найдавніші записи, а далі інші варіанти за хронологією запису або публікації.

Постійні приспіви подані в піснях один раз після першої строфи. При виконанні пісень вони повторюються за кожною такою строфою. В кінці книги в примітках до кожного варіанту пісні подана паспортизація: час запису, записувач, місце за адміністративним поділом на час запису, виконавець або друковане чи рукописне джерело, за яким наводиться пісня у збірці (якщо інших даних немає).

До багатьох пісень зроблені в примітках вказівки на друковані та рукописні паралелі й варіанти, на окремі передруки. Оскільки ряд жартівливих пісень мають паралелі серед пісенності сусідніх слов’ян, на окремі з них вказано в примітках. Розуміється, вичерпати всі дані цього характеру не було можливості. В тих випадках, коли вказується на варіант мелодії без тексту, при джерелі це позначено в дужках "мел."

В алфавітному покажчику пісень в кінці книги на першому місці вказано сторінку, де знаходиться сама пісня, а на другому – примітка до неї. В процесі підготовки книги кожен з упорядників виконав такі частини роботи: добір текстів і варіантів з друкованих і рукописних джерел – О.І. Дей та М.Г. Марченко, вироблення принципів систематизації, визначення варіантів для друку, поширені пояснення до пісень і вказівки на варіанти й паралелі в примітках, остаточне розташування зразків і редакція текстової частини пісень, виклад принципів упорядкування ("Від упорядників") – О.І. Дей, добір мелодій і вказівки в примітках на композиторські опрацювання їх – А.І. Гуменюк, словник малозрозумілих слів – М.Г. Марченко.

Частину допоміжної роботи при підготовці збірки виконала А. Ясинчук, за що упорядники складають їй подяку.

Примітки:
1. Бібліографію українських луб’яних пісенників див. у статтях: В. Данилов, Украинские лубочные песенники.–"Киевская старина", 1905, червень; його ж, Додатки до огляду українських луб’яних співаників та малюнків.– "Україна", 1907, березень; А. Кримський, Етнографічні й інші видання московських лубочників рр. 1888 – 1893.– У кн. "Розвідки, статті та замітки", К., 1928, стор. 167–181.
2. Див. "Розвідки, статті та замітки", К., 1928.
3. "Жартівливі пісні", К., 1961, 223 стор.
4. Жартівливі пісні, що відображають громадський побут, а також сатиричні, алегоричні, пародійні та розважальні вийдуть окремим томом. Танцювальні пісні, що в більшості є жартівливими, теж складуть окремий том серії.
5. Жанри частівок і коломийок вийдуть в нашій серії і окремими томами.