Наш час виявився невблаганно холоднокровним щодо фінансової підтримки з боку держави професійної літературної творчості. Але вона, слава Богу, ще якось жевріє, оскільки її творці стараються зберегти в душі бодай тихе палахкотіння іскри Божої, можливо, покладаючи добрі надії на афористичний вислів, що рукописи не горять. Деякі, наперекір скруті, виходять у світ окремими книжками або частково друкуються в періодичних виданнях.

Такий національний скарб, така самобутня культура, як українська народна пісня, сьогодні, за винятком офіційного святкового заходу, переживає затяжний період повільного виснаження, витіснення, безпомічного занепаду.

Здаються далекими ті, насправді ще й недалекі, сільські вечори, коли під зоряним небом, під вербами та ясенами розлунювалися парубоцькі та дівочі співи, засвідчуючи добру спадкову традицію, невмирущість народного духу, красу душевну.

Глибоко вражений тією цілісністю вдачі, внутрішнього завзяття, якими пройнявся Василь Савчук під час підготовки до випуску друком записаних ним українських народних пісень про кохання. А є в нього такі надбання й інших жанрів. Це велика справа. Адже, доки житиме людина на землі, доти вона буде кохати, радіти, переживати, мріяти, вірити...

Упорядник збірника записав ці живучі перлини на теренах свого Тисменицького, частково й Галицького районів. То пісні неабиякої емоційної сили, сповнені природної пристрасті, неповторних народних образів, трепетних душевних почуттів, страждань, сердечної щедрості, вражаючої правди життя. У них багато простору для роїння почувань, думок, для зіставлення різних життєвих обставин.

Це диво, що Василь Савчук як людина поважного віку, котра пройшла через бурхливий вир національно-визвольних змагань, героїчно-трагічних подій (учасник бойових дій ОУН-УПА), була свідком болючих жертв, арештів, каральних вивозів людей у Сибір – від немічних перестарілих до малят – зумів зберегти не тільки живе чуле серце, людяність, силу волі, виважену поведінку педагога (замало не 30 років віддав копіткій учительській праці), а й запал до такої благородної і справді патріотичної роботи, як записування українських народних пісень.

Боже! Скільки прекрасних, захоплюючих висловлювань про ці винятково самобутні перлини залишили для поколінь класики української літератури, славетні постаті інших національних культур! На тлі сучасної естради, що сприймається на загал надто неоднозначно, виграє діамантом пронизана щирими сердечними почуттями українська народна пісня про кохання. Вона оживляє, збагачує, осяває наш душевний світ.

Безумовно, Василь Савчук зробив гідний внесок у збереження і поширення невмирущих українських народних пісень, зокрема, про вічно молоде людське почуття – кохання.

Віриться, що незрадлива синівська любов до рідного краю так прислужилася такій невичерпній насназі Василя Савчука до усвідомленої доброчинності на царині народно-пісенної культури.

Люди пошанують цей благородний чин.




Мабуть, ще не раз нам відкриє віконце до народної пісні вчитель із села Дубівці п. Василь Савчук. Його невтомна праця віддає нам усе нові і нові скарби народної пісні, він зумів умістити у своєму доробку все те, чим жив, думав, кохав, любив наш галичанин.

З пісень постає велика, щира любов українських людей від найдавніших часів до наших днів. Лірика завжди жила серед них.

Як на мене, я б не класифікував пісні, а дав би просто назву: "Лірика Галицького краю". На мою думку, ця збірка має місце в кожній оселі нашого галичанина і знайде відгук у серцях людей.



"Зайва річ говорити про важність і вартість української народної пісні... Се одно з найцінніших наших національних надбань і один із предметів оправданої нашої гордості", – писав Іван Франко.

Ці слова пояснюють зміст праці вчителя Василя Савчука, який тривалий час займався записом і систематизацією українських народних пісень, що були поширені в Галицькому та Тисменицькому районах.

Збиранням і записом українських народних пісень здавна займалися композитори, письменники, актори, вчителі. В цій роботі найважливішим є вибір варіанту пісні, точний запис музичного та словесного тексту. В. Савчук не має музичної освіти. Всі народні пісні він записує на магнітофонну стрічку.

Розшифровує ці магнітофонні записи музикант Ярослав Бибик. Особливу увагу фольклорист звертає на ліричні пісні, які в наш час є провідною частиною сучасного пісенного репертуару. Зібрані пісні автор збірника подає за такою класифікацією:
1. Щасливе кохання.
2. Зрада коханого.
3. Зрада коханої.
4. Соціально-побутові пісні.
5. Сирітські пісні.
6. Жартівливі пісні.

Можливе дещо інше формулювання певних груп пісень (за А. Іванівським):
1. Вірне кохання.
2. Неслава.
3. Подружня зрада.
4. Розлука.
5. Сирітство.

Це видання ліричних пісень сприятиме збереженню і розповсюдженню галицького фольклору, його опрацюванню, застосуванню в творчості композиторів-професіоналів.

Класик української музики М. Лисенко писав: "Фольклор – це саме життя." Вивчаючи музику і фольклор, що створювався тут, наша молодь глибше пізнає життя свого народу.

Рекомендую збірник Василя Савчука до видання.