Ще змалку я захоплювався народними піснями, їхні мелодії для мене стали величавими, святими.

До цього збірничка ввійшли пісні про кохання, родинно-побутові, сирітські і жартівливі. Вони побутували в нас на Прикарпатті, їх співала молодь на вечорницях. Але основу записів складає репертуар окремих носіїв фольклору, а також гуртового співу сіл Галицького і Тисменицького районів.

У ліричних піснях глибоко і всебічно розкривається внутрішній світ людини та інтимні почуття, думки та настрої. Тут щасливе, самовіддане кохання та нещасливе, сповнене мук та страждань, тут і туга за коханим у розлуці, хвилюючі зустрічі, тривожні прощания, ревнощі й зрада.

У них із величезною художньою силою оспівується й возвеличується життя, фізична й духовна краса людини, любов до життя, до щастя. Чисте, справжнє кохання залишається в серці на все життя.

Інтимна лірика благородно впливає на молодих, збагачує духовно, навчає свято берегти найдорожчі людські почуття дружби і кохання.

У родинно-побутових піснях окреслені різні грані жіночої долі. Глибоке зворушення викликають музичні твори про нещасливе одруження, життя з нелюбом. Так, у жалібній пісні "Посіяла конопельки" дочка докоряє матері за те, що вона примусила її вийти заміж за нелюба:


І дівчина цілий вік щастя-долі не мала.

Помітне місце у збірничку займають сирітські пісні, у яких герої не зазіхають на багатство, хоч вони і принижені долею, зате зберігають гідність, вірять у краще життя.

Пісня – це душа народу; вона своїм дзвоном передається від покоління до покоління.

Без пісні не може існувати радість, кохання, без пісні люди не можуть бути добрі й щасливі.