Горе ж моє, горе, нещаслива доле,
Де дівчина мислоньками засіяла поле.

Карими очима та й заволочила,
Дрібненькими сльозоньками всьо поле зросила.

Розсипала сльози по широкім полі.
Нема мені, сиротині, ні щастя, ні долі.

– Чом ти мене, мамо, в церков не носила,
Що для мене, моя мамо, долі не впросила?

– І в церков носила, Богу молилася.
Така тобі, моя доню, доля судилася.