Казала си мила яворі зрубати,
Кказала си мила трумце витесати.

Лежит тото трумно штири роки сумно,
П’ятий наступає – трумно промовляє:

– Альбо ми зрубайте, альбо ми спаліте,
Альбо ви в то трумно когось положіте.

Клала би я тата, та велика втрата,
Клала би я неньку – тягар на серденьку.

Клала би-м милого – жаль мені без нього,
Клала би-м ся сама – дитинонька мала.

Кладися, миленька, якось тото буде,
Маленьку дитину вигодуют люде.

Як нашу дитину вигодуют люди,
То з тої дитини нічого не буде.