Я по гаю проходжаю
Та й так собі сам думаю,
Та й так собі сам думаю,
Що далеку милу маю.
Ци до неї лист писати,
Ци самому вандрувати.
Як я буду лист писати,
Будуть мене люди знати,
Не так люди, як сусіди,
Не так тепер, як завсігди.
– Ой фірмане, фірманочку,
Впрягай коня у бричочку,
Поїдемо на Вкраїну
Відвідати за дівчину.
Приїхав я перед ворота,
Вийшла мила красна, злота,
Взяла коня за трензельку,
А милого за рученьку.
Ввела коня до стайночки,
А милого до хаточки.
Дала коню вівса й сіна,
А милому меду й вина.
Сама стала та й думає,
Чорні очі протирає.
– Чого сидиш та й думаєш,
Чорні очі протираєш?
Ци тобі жаль вівса й сіна,
Ци тобі жаль меду й вина,
Ци доброї вечероньки,
Ци білої постелоньки?
– Не жаль мені вівса й сіна
Та й не жаль меду й вина,
Лиш жаль мені сего світа,
Що йдуть марне мої літа.