Забавлявси та й пан Сава в пана на обіді,
А сам не знав, сам не свідім своїй тяжкій журі.
Та й приїхав та й пан Сава од пана додому,
Питаєси челядочки, чи гаразд є в дому.
– Гаразд, гаразд, пане Саво, а ще ліпше з вами,
Приходили гайдамашки три рази за вами.
Гаразд, гаразд, пане Саво, щаслива година,
Ваша жона, наша паня, породила сина.
Та сів Сава коло стола, дрібне листя пише,
А молода єго жона дитятко колише.
– Піди ж мені, малий хлопче, вточи ми горівки,
Най си нап’ю за здоров’я та й до свої жінки.
Піди ж мені, малий хлопче, уточи ми пива,
Так ми тяжко, так ми важко, не зійде ми з дива.
Піди ж мені, малий хлопче, уточи ми меду,
Так ми тяжко, так ми важко, голови не здержу.
Не встиг хлопець, не встиг малий втворити пивниці,
А там ляшків-гайдамашків* повнії світлиці.
– А день добрий, пане Саво, чи гаразд си маєш,
З України гості маєш, чим же їх приймаєш?
Ой маю я мед, горівку – буду вас приймати,
Породила паня сина – буду в куми брати.
– Коли-с хотів, пане Саво, нас у куми брати,
Було не йти в Україну церкви рабувати.
– Та день добрий, пане Саво, а з нами витайси,
Бери свої ясні мечі та з нами рубайси.
А кинувси та й пан Сава до ясного меча,
Стяли єму головочку а з правого плеча.
Та й кинувси та й пан Сава до ясної зброї,
Стяли єму головочку на списі на горі.
– А вповідай, пане Саво, де тоті червінці,
Що-с напрятав, що-с назбирав в місті в Україні.
А вповідай, пане Саво, та де тоті вози,
Що-с назбирав, що-с напрятав та по тім облозі.
Ой через час, ой через час, та й через годинку
Качаєтьси пана Сави головка по ринку.
Молоденька та й Савиха вікном утікала
Та й на свою кухарочку стиха покликала:
– Кухарочко молоденька, дай ми хоть дитину,
Будеш за ня панувати, доки не загину.