Потік шумить, вітер віє,
Коник біжить, жовняр мліє.
Мліє, мліє, умліває,
Коникові вповідає:
– Гей, ти, конику сивенький,
Був-єс ми довго вірненький.
Занеси ня додомочку,
До зеленого садочку.
А там мамка мітки виє,
А миленька злотом шиє.
Шиє, шиє, вишиває
Та й до себе промовляє:
– Гей, ти, мій красний миленький,
А де твій коник сивенький?
Чом не прийдеш у гостину
Бачити мене й родину?
Як вона так промовляє,
Милий в ворота в’їжджає.
Та приїхав на ворота,
Крикнув: "Мила, красна, злота!"
Похиливси на сідельце
Та й вже не б’є в него серце.
Лиш то думав в тій годині,
Що вмирає при дівчині.