В понедівнок рано кличе милий милу:
– Ходім, мила, жати жито під могилу.
– Не піду я, милий, з тобов жито жати:
Кого лишим дома, хто ме ґаздувати?
А в вівторок рано кличе милий милу:
– Ходи жати пшеничку, мила, під могилу.
– Не піду я, милий, ту пшеничку жати,
Бо в пшениці зона* – мене болить голова.
А в середу рано кличе милий милу:
– Ходи ячмінь в’язати, мила, під могилу.
– Не піду я, милий, тот ячмінь в’язати,
Бо в ячмені ості – мене болять кості.
А у четвер рано кличе милий милу:
– Ходи, мила, жати гречку під могилу.
– Не піду я, милий, тоту гречку жати,
Бо в гречці рудачки – мене болять ручки.
А в п’ятницю рано кличе милий милу:
– Ходи в’язати просо, мила, під могилу.
– Не піду я, милий, то просо в’язати,
Бо в просі володки, а мене болять ніжки.
А в суботу рано кличе милий милу:
– Ходи в’язати ленчу**, мила, під могилу.
– Не піду я, милий, і ленчу в’язати,
Сегодни субота – треба си чесати.
А в неділю милий йде до коршми пити,
Своїй милій наказує дома си лишити.
– Ци я з тобов, милий, нічо не робила,
Щоби я си у неділю та дома лишила.
– Видиш, моя мила, так як ти робила,
Так си тобі робота твоя заплатила.