Надлетіла біла пташка з-над моря, з-над краю.
– Бувай здоров, будь щасливий – вже тя покидаю.
Ти був малий та негоден – я тя доглядала,
Тепер лети з-під моїх крил під чужії крила.
Моя мама, як вмирала, так мені казала:
– Прийми пташку, моє дитя, під білії крила.
Моя мама, як вмирала, так мені вповіла:
– Прийми пташку, моє дитя, під білоє пір’я.
– Нащо слова свої мами ногами толочиш?
Дотепер-с ня доглядала, а тепер не хочеш.
– Ти був малий та негоден – я тя доглядала,
Тепер лети з-під моїх крил під чужії крила.
– Я вже лечу в ліси, в гори, та там буду жити,
Будеш тяжко, будеш важко за мною тужити.
Я вже лечу в ліси, в гори, у пустії скали,
Ви за мене не згадайте, аби-сте не знали.