– Пусти мене, милий, до роду гуляти,
Та лишиси дома із малим дитятим.
Забавила я си у свої родини,
Буде ми плакати малая дитина.
Прийшла я додому та ступаю тихо,
Та най же я вчую, хто ми зичить лихо.
Ой моя свекруха вечеречку варить,
А мій свекор дубовий бук парить.
А мій милий дитятко колише
Та й на него лихим духом дише.
– Гайцю-люлю, маленька дитино,
Пішла мати до роду в гостину,
Най гуляє, доки мене стане,
Бо як умру, тогди перестане.