Мудрому тра бути, мудрому тра бути, з креміня вогню дути

Мудрому тра бути, мудрому тра бути, з креміня вогню дути,
Ще мудрішому, розвашнішому, щоб за дівчину забути.
Ой піду ж бо я, ой піду ж бо я під могилку орати,
Чей же забуду, чей же забуду за дівчину гадати.
Ой як си взяла, ой як си взяла мого серденька туга:
– Випрягай, хлопче, випрягай, малий, ворон коника з плуга.
Випрягай борзо, випрягай борзо та годиночки не лічи,
Будної днинки, аж з-під могилки до дівчиночки бічи.
– Заржи, заржи, ворон конику, підо мною йдучи,
Та чей учує моя дівчина в городі зілля рвучи.
Ой як учула, ой як учула, тяженько заплакала:
– Боже мій милий, боже мій добрий, з ким я си покохала.
– Ой зайди, зайди, ясний місяцю, за високу комору,
Ой вийди, вийди, моя дівчино, най з тобов поговорю.
– Рада би-м вийти, рада би-м вийти, з тобою говорити,
Сусіди не сплять, нічку страждають, щоби тя не любити.
Джерело:
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.

Рекламне оголошення