Ой поїхав жовняренько сім рік на війну,
Лишив свою миленькую на мамку стару.
Та казав ї годувати пшеничним хлібом,
Та казав ї напувати солодким медом.
Єго мати не слухала та ячмінним годувала,
Та ячмінним годувала, а полином напувала.
Та приїхав жовняренько в сім літ із війни:
– Вийди, вийди, моя мила, ворота мені втвори.
Стоїть, стоїть жовняренько коло своїх вороти,
Ніхто, ніхто не виходить із єго хати.
Ввійшов, ввійшов жовняренько до свої хати
[Та взявси жовняренько по ній розглядати.]
Єго мамка старенькая на кріслі сидить
Та маленьке жовнярятко на руках держить.
Ввійшов, ввійшов жовняренько до стайні свої,
Єго коні стоять тутки позастоювані.
Ввійшов, ввійшов жовняренько до пивниці свої,
Стоять, стоять єго вина позацвітовані.
Ввійшов, ввійшо жовняренько до хати свої
Та так сказав до старої мамки своєї:
– Якби-м я си, моя мамко, бога не бояв,
Зараз би-м ти ясним мечем головочку стяв.