Пила, пила стара мати на меду
Та пропила свою дочку молоду.
– А хто ми дасть гарнець пива, два вина,
Того буде моя дочка молода.
Ой пив, ой пив молод козак на меду:
– Та пий, та пий, стара мати, а я тото заплачу.
– Ой що ж бо ти, моя мамко, зробила,
Що-с ня таку молоденьку пропила?
Вийди, вийди, чорна хмарко, з-за гори,
Приїдь, приїдь, мій миленький, на кони.
Та приїдь, мій миленький, в обору,
А я вийду та з тобов поговорю.
Та потихо, мій миленький, говорім,
Нелюбочка в коморочці не збудім.
Задудніла сира земля в оборі
Та збудила нелюбочка в коморі.
– А з ким же ти, моя мила, говорила,
Що ти мене в коморочці збудила?
– З кухарками, нелюбочку, з кухарками,
Посилала-м за водицев з коновками.
– Нащо тобі, моя мила, водиці?
Ой маєш ти вино й пиво в пивниці.
А в неділю дуже рано, до схід сонця,
Та скочила миленькая з віконця.
Та скочила миленькая три мили,
За нев, за нев козаків аж штири.
Здогонили вони єї на кедровім мості.
– А де ти йдеш, моя мила? – "Йду до мами в гості".
– А куда ти, моя мила, гола йдеш?
Ци ти в мене дорогих річей не маєш?
– Ой є в мене дорогі річки – все твої,
Ти сам, молод, не до люби до мої.
– А куда ти, моя мила, боса йдеш?
Ци ти в мене черевичків не маєш?
– Ой є в мене черевички – все твої,
Ти сам, молод, не до люби до мої.
– А куда ти, моя мила, пішки йдеш?
Ци ти в мене брички, коней не маєш?
– Твої коні воронії – все твої,
Ти сам, молод, не до люби до мої.
А є в тебе добра много – мені то все ледащо,
Мені з тобов мешканнячко – ні за що.