Кажуть люде, що я умру, я ще хочу жити,
Тілько живши на цім світі, все треба вмирати.
Хоть най буде срібло, злото, дорогії шати,
А як прийде час умерти, треба їх лишати.
А хоть би туда забрав, нема де подіти,
Коби то мож не вкривдити удовині діти.
А хоть би їх туда забрав, того там не треба,
Штири дошки, сажень землі, спасенія з неба.
Присипають сиров землев тіло, присипають руки,
Присипають чорні очі, щоби не глянути,
Хоть най хто так ревне плаче,
Вже вмерлого не зобаче.