– А йди, нене, пріч від мене,
Бо не будеш більше в мене:
В мене гості в кармазині,
А ти, нене, в сардачині,
В сардачині полатаній,
В горботчині підстряпаній.
Та йди, нене, пріч від мене,
Мені сором із-за тебе.
Іде мамка, блукаючи,
До гори руки здіймаючи,
До гори руки здіймаючи,
Свого сина проклинаючи.
Іде мамка долиною,
Здибаєси із дочкою.
– Та де ти йдеш, стара нене?
– Іду, синку*, аж до тебе.
– Не будеш ти в мене, нене,
Бо лиха доля у мене.
Та буде тя зневажати,
Та буде тя проклинати.
– Та буду я прясти, буду заробляти,
Буду твоїй лихій долі у всім догоджати.
Що за голос по діброві?
Що за голос по зеленій?
То син матір здоганяє
Та й до неї промовляє:
– Та верниси, стара нене,
Угнівавси бог на мене,
Взяв у мене десятину,
Мого добра половину.
Спалив шопу й коморочку,
Убив жінку й дитиночку.