Терен, терен, тернинкою,
Розійшла-м си з родинкою.
А я тот терен на мак посічу,
До свого роду вірлом полечу.
Та як летіла та й і гуділа,
В свого дядика на вишню сіла.
Та як сиділа, та й закувала,
Свого дядика з постелі зігнала.
Ой встав мій дядик та й проходжає,
Свої невістки випроваджає.
– Ой ви, невістки, ви діти мої,
Що за зозулька у саду кує?
– То не зозулька у саду кує,
То ваша дочка приповідує.
Коли-с зозулька – то в гай кувати,
Коли-с дочечка – прошу до хати.