З тої гори високої горіх покотивси,
З України до дівчини жовняр поклонивси.
Поклонивси, поклонивси з коня вороного,
Вона єму хустку дала із злота самого.
Ой не яло жовнярові та хустку носити,
Лишень яло жовнярові сідельце накрити.
Несе дівча воду з броду на коромисельце,
Жовняр каже: "Най нап’юси, розвеселю серце".
– Ой не дам ти води пити: не казала мати,
Бо то вода дунайськая, можна чарувати.
– Та не чаруй, дівчиночко, лиш мене самого,
Але чаруй, дівчиночко, й товариша мого.
Та не чаруй, дівчиночко, так, щоби лежати,
Але чаруй, дівчиночко, щоби тебе взяти.