Тече вода з-під города –
Не хоче кінь пити.
Приступило до дівчини –
Не хоче любити.
Приступило до дівчини
Та й не відступає,
Бо через ті вражі сини
Мене не кохає...
Ізміннице, вже другого
В своїм серці маєш;
Як зведе із розуму твого,
Тогди спогадаєш.
Тогди собі подумаєш
Як то тяжко жити,
Того, хто нас ізражає,
Як тяжко любити.
Невдячнице, де ж ті часи,
Коли сь мя любила?
Незадовго збудеш краси
І не будеш мила.
Коли ти других злюбила,
Не хочеш мя знати,
Коли ж мені ізмінила, –
Перестань кохати.
Се вже видно кінець віка
Хлопцям наступає,
Коли вже зражає дівка,
Що вірно кохає.
Ой дивіться, добрі люде,
Тай-но споглядайте
Коли так на світі буде,
Хлопці, розум майте!
Їдну любиш, другій скажи,
Що вірне кохаю,
Третю любиш, а четвертій
Скажи, серце даю.
П’яту ручай вірним словом,
Що будеш любити,
Одинадцятій скажи,
Починай ходити.
Сему покинь, до восьмої
Як можеш чіпляйся.
Покпившися з дев’ятої
Далі заввихайся.
Пред десятою клянися,
Що будеш любити,
Одинадцятій скажи,
Що будеш з нею жити.
Дванадцяту ручай словом,
Присягай пред нею.
Моргни тілько чорним бровом, –
Скажи: "Будь моєю".
Коли зведеш тих дванадцять,
То покинь зводити,
Не зводь вже тринадцяту,
Буде їх губити.
То тогди вже ся пізнають,
Будуть розум мати,
Тоді скажеш: "Годі, хлопці,
Час їдну кохати!"