Ой ходжу я, ходжу,
Як та рибка в’яла:
Дала-сь мні любощі,
Дівчино кохана.

Ой повій, вітроньку,
Між високі гори.
Та розвій, рознеси
Тяжкі жалі мої.

Та занеси ж ти їх
До милої мої.
Та постав, положи
На серденьку її.

Та най вона знає,
Що зо мною діє,
Туга головоньці,
І серденько мліє.

Де ж ти виїжджаєш,
Мій сизовий орле?
Хто ж мене, молоду,
До себе пригорне?

Пригортайся, мила,
К зеленому дубу,
Лиш не кажи правди
Своєму нелюбу.

Як же ж мені, милий,
Правди не сказати?
Стою вечір, другий,
Тебе не видати.

Стою вечір, другий
Край твого віконця,
Вмиюся сльозами
Ще й до схода сонця.