Моя кохана (дівчина-повінь)

Дівчина-повінь що дивиться в душу крізь вічність і простір чітко окреслена німбом чи небом до болю графічна в темних зіницях суниці вірші і зіжмакана постіль фея вологих очей така ніжна нічна і магічна

Вбрана у чорне пантера нечутно ідеш хідниками грація дикої кішки що вийшла вночі полювати поглядом-холодом вмить обертаєш зухвальців на камінь тільки мені дозволяючи губи твої цілувати

В своїх минулих життях ти приборкуєш тигрів і левів що язиками шовковими лижуть твої босі ноги і – покоївка покірна – шнуруєш корсет королеві й та вигинає хребет і незвично тремтить від знемоги

Ріки і крики твої – я на дно кораблем затонулим рухи і руки твої – птаха Рухх мене в вирій виносить кроки і круки твої всю мене в глибину затягнули губ соковитих твоїх мені завжди буває не досить

Пасма волосся твого – я проціджую бронзу крізь пальці кольору стиглих каштанів що б’ються об землю у жовтні котяться як горошинки по сірім осіннім асфальті і застигають принишкло в калюжах і листі пожовклім

Тіло зігріте червневим червоним повітрям затерпне осінь нахлине на нас водоспадами теплої крові зливами білого холоду голоду й туги за серпнем не розчиняйся в туманному вересні дівчино-повінь


Рекламне оголошення