Казала мати
Казала мати малому сину:
Один ти в мене, не йди туди,
Загинуть просто за Україну,
Та панувать будуть далі кати.
Твій пра-пра-прадід під Берестечком
Спочив навіки між черепів.
Іншим гатили ту Сулу річку,
Той впав за Київ, а той за Львів.
Гіркий їх подвиг, нема героїв,
Немає долі, нема й могил.
І десь у полі ржавіє зброя,
І слово віще присипав пил.
А син не вірить, син маму просить:
Пустіть же мамо, бо мушу йти.
Вже вражі кулі знов друзів косять,
І знов палають наші хати.
Бо дід і батько були синами
І теж не мали по сто життів,
Та йшли до бою і помирали,
З благословенням матерів.
Як наступала лиха година,
І бив на сполох церковний дзвін,
То знов вставала вся Україна
З-поміж гробів, з-поміж руїн.
Так нумо ж, брате, з нової ери,
З Карпатських гір, з Дністрових вод,
Нас називають, що ми бандери,
Так доведімо ж, що ми народ.
Один ти в мене, не йди туди,
Загинуть просто за Україну,
Та панувать будуть далі кати.
Твій пра-пра-прадід під Берестечком
Спочив навіки між черепів.
Іншим гатили ту Сулу річку,
Той впав за Київ, а той за Львів.
Гіркий їх подвиг, нема героїв,
Немає долі, нема й могил.
І десь у полі ржавіє зброя,
І слово віще присипав пил.
А син не вірить, син маму просить:
Пустіть же мамо, бо мушу йти.
Вже вражі кулі знов друзів косять,
І знов палають наші хати.
Бо дід і батько були синами
І теж не мали по сто життів,
Та йшли до бою і помирали,
З благословенням матерів.
Як наступала лиха година,
І бив на сполох церковний дзвін,
То знов вставала вся Україна
З-поміж гробів, з-поміж руїн.
Так нумо ж, брате, з нової ери,
З Карпатських гір, з Дністрових вод,
Нас називають, що ми бандери,
Так доведімо ж, що ми народ.
Рекламне оголошення