Ой давно-давно
Я в батька була,
Вже тая стежечка
Терном заросла.

Ой терном, терном
Ще й шипшиною,
Я в батька була
Ще дівчиною.

Я в батька була,
Так, як цвіт, цвіла,
Тепер я стала,
Як трава в’яла.

Куди летіла –
Трава шуміла,
А де я впала,
Там річка стала.

Текла річечка
Через батьків двір,
На людський говір,
Та й на поговір.

Ой побив, побив
Мене новий рід,
Ой побив, побив
Та ще й вихваляється.

Та ще й вихваляється,
Що добре, добре бить чуже дитя:
"Не пручається і не лається,
До білих ніжок приклоняється".