Проводжала мати сина у дорогу
Та зітхнула тяжко, помолилась Богу.
– Ой вертайся, сину, до своєї хати,
Ждатиме тебе в ній старенькая мати.

Обійняв же любий син та свою матусю:
– Ой не плачте, мамо, я до вас вернуся,
Вашу ніжну пісню я візьму в дорогу,
Не сумуйте, мамо, і моліться Богу.

Так пройшло три літа, три зими минуло,
А старенька мати край вікна заснула.
Син вернувсь додому і зайшов у хату:
– Мамо! Мила мамо!.. Та мовчала мати.

Сльози на обличчі, як золоті ріки,
Бо зімкнула очі вже вона навіки.
Чом вернувсь не вчора, ой чому ж сьогодні?
Цілує син руки, а вони холодні.

– Мамо моя мила, вижив я у битві,
Ви про це просили Бога у молитві,
Ви ночей не спали у тяжкій тривозі,
Вашу ніжну пісню чув я у дорозі.

Проводжає матір син у путь останню,
Що його будила колись на світанні.
Не діждалась з битви сина стара мати,
Лиш зосталась пісня та білява хата.