Не відрікаймося від мами,
Їй досить старості й жалю –
Листи, поштівки, телеграми,
А мати жде дочку свою.
Бо тільки їй вона повіда:
– Цю вишню батько твій саджав.
Було, як довго ти не їдеш,
То він щодня під нею ждав.
А он гніздечко на тополі
Звила лелекова сім’я.
Птахи, а разом, хоч на волі.
А ти далеко там, а я?
А я, буває, як журюся,
Фотоальбома дістаю,
Наплачуся і насміюся,
Згадавши молодість твою.
Отак щодня сама до себе
Матуся стиха гомонить.
А що болять старенькі ребра,
А що душа, бува, болить,
Про це матуся не напише,
Навіщо донечку вражать,
Допоки ходить, поки дише,
Мов в гаї вишня, буде ждать.