Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.
Нічого не треба, нічого не хочу, мій світе,
Лишень аби мати на білому світі була.

З-за гір віє вітер, в степах морозіють морози,
Стоять осокори, весною зітхають гаї,
А мати старенька стоїть на високім порозі,
Та й думає мати: а як же там діти мої?

А діти світами, а діти у веснах та в зимах,
Прийдуть і вітатимуть матір у ріднім дворі.
І доти всі діти живуть по світах молодими,
Доколи чекатимуть, доколи живі матері.

Земля молодіє від рясту, від сонця, від вітру,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.
Нічого не треба, нічого не хочу, мій світе,
Лишень аби мати на білому світі була.