По долині, долинами
Їдуть турки з татарами,
Їдуть, їдуть із війноньки
На кониках вороненьких.

А попереду татарин
З шабелькою скаче,
А із тої шаблі
Кровця капле.

За ним, за ним в чистім полі
Візочок біжить,
А на візку козак,
Козаченько лежить.

Не впізнала б його мати,
Не впізнала б дівчина,
Те є тіло посічене,
Китайкою повите.

Прикладають своє личко
До його серденька,
Ой не чує його серце,
Не чує козаче.
Тільки мати над синочком
Гірко-сумно плаче.

Не поможуть слова тії,
Не поможуть сльози,
Заховають козаченька
При битій дорозі.

Скілько глянеш – скрізь могили
Видніються всюди,
Така доля козакова
Й повік така буде.