В 47-м році сталася новина –
Нараз заплакала ціла Україна.
В понеділок рано о другій годині
Розбіглись чекісти по всій Галичині.

Жорстокі чекісти і серця не мали,
Наш невинний нарід в вагони запхали.
Як запакували, рушила машина,
І з тої пригоди плакала Вкраїна.

А тії чекісти серденька не мали,
Людям до вагонів води не давали.
Три тижні везли так без жодного спину,
Поки не довезли до міста Упину.

Не було догляду, ми в болоті спали,
А тії чекісти в Москві раду мали.
По московській раді видав Сталін вісті,
Що ми ще повинні через Іртиш плисти.

Через Іртиш плили, Богу ся молили,
Щоб нас воріженьки де не потопили.
Привезли на місце, вчули ми новину,
Що більш не поїдем на рідну Вкраїну.