Ой там б’ються чорнобриві,
Там їм їсти не дають,
Там же мого миленького,
Знать, в кайдани закують.

Закували у кайдани,
Б’ють по плечах нагаєм:
– Ти, Бендеро, здавай зброю,
А тепер кудись підем.

Стільки били, катували,
Він нічого не сказав,
Тільки своїм щирим серцем
З неба Господа благав.

Ой ти, ненько, стара мати,
Мала б сотня про це знати,
Най прибудуть наші друзі
Нас з неволі визволяти.

Приїхали скоростріли,
Назбирали повно сили,
Катувать кати уміли,
Не зважать на рясні сльози.

Катувать кати навчились,
Викликати дрібні сльози.
Слава, слава Україні,
Українському народу.