Співаю, співаю та й не знаю доки

Співаю, співаю та й не знаю доки,
Поки ми обіб’є якась біда боки.

– Шкода, рибко, шкода личка рум’яного,
Же ся притуляє біда коло нього.

– Співаночки мої, де я вас подію?
В неділю раненько по горах розсію.

– Співай, рибко, співай, любо тя слухати,
Бо тобі не шкода трьох леґінів мати.

Один ми під боком, другий за потоком,
Третій серед села – за того-м весела.

Чорні очі маю, то я добре знаю,
Що кому до того, що добре ся маю?

Один молоденький, другий рум’яненький,
Обоє дурненькі – тому я раденька.

Третій лисий, старий, на бік налягає,
Років дев’яносто неборака має.

– Співай, рибко, співай, можеш ти співати,
Семого леґіня тобі вже не мати.

– Співаю, співаю, бо й семого маю.
Тут він коло мене, схожий він на тебе.

Примітки:
Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.
Джерела:
1. Жартівливі пісні. Родинно-побутові / Упорядники О.І. Дей, М.Г. Марченко, А.І. Гуменюк. – Київ: Наукова думка, 1967. – 800 с.
2. Відлуння лісу / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2000. – 197 с.

Рекламне оголошення