Повіяв вітер степовий [2]
Повіяв вітер степовий –
Трава ся похилила.
Впав в бою січовий стрілець –
Дівчина затужила.
А був той хлопець молодий,
Пора йому кохати,
Він впав, як той сухий листок,
Повік буде лежати.
Летить ворон з чужих сторон
Та й жалібненько кряче:
"Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче".
Заплаче мати не одна,
Заплаче чорнобрива,
Та й не одного козака
Сира земля накрила.
Заплаче матінка стара:
"Ой личенько змарніло".
За Україну він поліг –
Це кожен зрозуміє.
Трава ся похилила.
Впав в бою січовий стрілець –
Дівчина затужила.
А був той хлопець молодий,
Пора йому кохати,
Він впав, як той сухий листок,
Повік буде лежати.
Летить ворон з чужих сторон
Та й жалібненько кряче:
"Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче".
Заплаче мати не одна,
Заплаче чорнобрива,
Та й не одного козака
Сира земля накрила.
Заплаче матінка стара:
"Ой личенько змарніло".
За Україну він поліг –
Це кожен зрозуміє.
Примітки:
Записано 1994 року в с. Дорошівці на Буковині.Джерело:
Відлуння лісу / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2000. – 197 с.Рекламне оголошення