А у Петра Вітового та дві дочки були

ноти
ноти пісні "А у Петра Вітового та дві дочки були"
А у Петра Вітового та дві дочки були,
Як голубки собі росли, гонорові були.

Ґаздинями вони стали, файно ґаздували,
Куди прийшли межи люди, гонор вони мали.

Як десь прийдуть на забаву, файно заспівають,
Чи стареньке, чи маленьке – всі їх поважають.

Отак Ганька із Парасков в горі собі жили,
Що ніколи, єк не було, в’ни ся не сварили.

Ганька з Федем ґаздували, хати будували,
Кривавими мозолями все це притягали.

Хоч і трудно приходилось, та все таки мали,
У страшні роки голодні ще й людям давали.

Але прийшла біда друга, такі часи стали,
Котрі кращі люди були, то їх забирали.

Покотились люди світом, тими сибірами,
Дома все-все залишили, що пригаздували.

Усі знаєм, як то тяжко хати будувати,
А у нас і се забрали, легко так сказати.

Старий Кащук із Ситруком в селі ґаздували,
Людські хати розбирали, собі будували.

Ми з мамов з боку стояли, слізьми ся вмивали,
Як ціле село вигнали, хати розібрали.

Та розбили наші хати, у котрих ми жили,
Та на людей покрикали, щоб все вивозили.

Нелегко нам було з мамов на це все дивитись,
Як почали наші хати у село звозити.

Взяли Ганьку із донечков на Петра із хати,
Як це давно уже було, то сумно згадати.

Скільки Ганька в світі жила, то все і страдала,
Що "господар" усе знищив, що пригаздувала.

Журилася та плакала, все переживала,
Не пройшло це все безслідно, бо й слабість дістала.

Прийшла Ганька восени до доньки Васюти,
Бо хотіла ще впослідок у доньки побути.

Потім щастя випросила, пустили додому,
Обійшла усю родину у краю рідному.

Прийшла Ганька роздивилась, де вона родилась,
І куди вона маленьков босоніж ходила.

Де в’на роки ґаздувала, тяжко працювала,
Тепер все це та знищили, щоб ся не признала.

Тоді Ганька ся вернула межи свої діти,
Не хотіла ту руїну більше вже видіти.

Як приїхала до доньок – гірше заболіла,
Уже більше у больници, як дома, сиділа.

А Параска – менша дочка роботу лишає,
Забирає маму слабу, в дорогу рушає.

Не думали, що живеньку довезем додому,
Поховали свою маму у краю чужому.

Такісінькі до Печори ввечір прилетіли,
І в больници ночували, аби підлічили.

А вдосвіта, за зорями мамка запитали:
– Де ми тепер ночуємо? – вже не впізнавали.

– Чи ми вже у Косові, чи у Криворівні,
Так ся мамці поздавало, що на землі рідній.

Ще водички запросили послідний разочок,
Більше я уже не чула мамин голосочок.

Так тихонько мамка вмерли, вже не говорили,
Отак мене і зустріла нещасна година.

– Що я маю тут робити, сама на чужині,
Ні сестричок, ні сусідок, близької родини?

Це все сталося в дорозі, у краю чужому,
Плачу, стогну, кочаюси, що кому до того?

А сестриці Василині даю телеграму:
– Не довезла я додому свою рідну маму.

Приїжджай сюди в Печору, треба щось робити,
Ми вже свою рідну мамку мусим хоронити.

Не вдалося рідну мамку довезти додому,
Поховали рідну мамку у краю чужому.

Лишилася рідна мама навіки в чужині,
Ми приїхали, плачучи, до свої родини.

В рідний край ми привезли вісточку сумненьку,
Що в Печорі поховали мамочку рідненьку.

Кожна мамка відчуває в своїм серці рани,
Якщо діти умирають раніше від мами.

А ще моя рідна мама рідну маму мала,
Що Ганничку виглядала, в родини питалась:

– Чому Ганька не приходить, не можу діждатись.
А за мамку, рідну дочку не хочуть признатись.

Ганька, браття і сестрички не хочуть сказати
Своїй бабці, що їх донька не прийде до хати.

Боєт в’ни си за бабусю, за таку слабеньку,
Щоб не вмерла вона з жалю за доньков рідненьков.

Що Ганька уже вмерла, не прийде ніколи,
Бо вже її поховали в далекій Печорі.

Розлучилась з сестричками та ще й з братчиками,
Та із своїми рідними двома донечками.

Це не годен розказати всі свої розлуки,
Та які ми пережили в житті своїм муки.

А ви, люди, не дивуйтесь, що я сеє склала,
Бо я разом з мамков жила, все запам’ятала.

Я не годна позабути всі свої тортури,
Все мені перед очима, що ми перебули.

Що ми в житті пережили – все мені на гадці,
Я кінчаю співаночку своїй рідній мамці.

Примітки:
Записано 1990 р. від Параски Вережак (1932 р.н.) у с. Криворівня Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.
Джерело:
Пісні з Галичини / Упорядники Р.П. Береза, М.О. Дацко. – Львів: Світ, 1997. – 192 с.

Рекламне оголошення