Посилала мати сина воювати,
А бідну невістку у поле льон брати.

А як висилала, то їй наказала:
– Не вибереш льону, не приходь додому.

Невістка льон брала і так си думала,
Аж на тому полі деревинов стала.

Вертає син з війська, вертає додому,
Вклоняється неньці і батеньку свому.

– Ой, матінко моя, що то за причина,
Що на нашім полі стоїть деревина?

– Ой візьми, мій сину, острую сокиру
І піди вирубай в полі деревину.

Узяв син сокиру, вдарив деревину,
А вдарив другий раз, в’на заговорила.

– Не рубай мя, любий, бо я твоя мила,
Що там поробляє маленька дитина?

– Як ти моя мила, то іди до хати,
Мені молодому звари вечеряти.