Ой у полі криниченька,
Там холодна водиченька.

Ой там Роман воли пасе,
Катерина воду несе.

Ой став Роман жартувати,
З відер воду виливати.

– Ой Романе, Романочку,
Не лий воду на сорочку.

Бо це вода не літняя...
В мене мати не рідная.

Бо це вода із Дунаю,
Буде бити, добре знаю.

Буде бити, ще й лаяти,
Ще й Романом докоряти.

– Де ж ти, доню, барилася,
Що й вечерять спізнилася?

– Налетіли гуси з броду,
Сколотили мені воду.

А я стала-постояла,
Доки вода устояла.

– Брешеш, доню, вбрехалася,
Ти з Романом кохалася.