В’ється, наче змійка, неспокійна річка,
Тулиться близенько до підніжжя гір.
А на тому боці – там живе Марічка,
В хаті, що сховалась у зелений бір.

А як з хати вийде, на порозі стане, –
Аж блищить росою далечінь ріки.
А як усміхнеться, ще й спідлоба гляне:
"Хоч стрибай у воду!" – кажуть парубки.

Не питайте, хлопці, чом я одинокий
З вечора допізна тут один ходжу!
Там, на тому боці, загубив я спокій,
Та туди дорогу, мабуть, не знайду.

Та нехай сміється неспокійна річка,
Я туди дорогу все одно знайду.
Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко?
Я до твого серця кладку прокладу.