Залатая осєнь

Дерева тремтять, мов пальці
Птахи летять падолистом
Системою каналізацій
Осінь рушає містом
У вікнах розбитих вітер
У виявах безголосий
Діти ідуть до школи
А калюжі такі холодні

Приспів:
Залатая осєнь!
Залатая осєнь!

Не варто мені бажати,
Чого собі не бажала
І небо давно промерзло
І родіна залажала
Ніхто тебе не побачить
У цьому будинку напроти
А очі такі гарячі,
Хоча і холодні на дотик.

Приспів

Вмирають на вітрі комахи
Діти їдять карамелі
Армія одягає
Срані зимові шинелі
Досить на мене сонця
Досить зимового шала
Радіо знову косить
І знову мене дістала

Приспів

Залатая осєнь,
Осєнь, осєнь...

Примітки:
Єдиний текст, який Жадан і М’ясоєдов (які є співавторами багатьох пісень "Калєкції") писали разом і водночас. В одній з розмов виявилося, що незважаючи на певну вікову різницю у обох перше знайомство з алкоголем у шкільному віці відбулося саме через вино "Золотая осень" (дешеве і не дуже якісне, в просторіччі "шмурдяк", "шмурділо"). Асоціації, пов’язані з "Золотою осенью" призвели до ідеї спільного вірша, який і був написаний менш, аніж за сорок хвилин.

Системою каналізацій осінь рушає містом. Строка належить Сергію Жадану. Коли Сергій був виставлений своєю дружиною Світланою Олешко (відомою харківською театральною режисеркою-авангардисткою) з квартири, то п’ять днів прожив в системі харківської міської водоканалізації.

А калюжі такі холодні. Строка належить Жаданові. Відома історія, яка відбулася після дня народження Юрія Дрєваля (на початку дев’яностих – один з харківських молодіжних лідерів націонал-демократичного руху). Коли Дрєваль на площі Дзержинського впав в калюжу, не зміг піднятися та просто сів посеред неї і почав безперебійно сміятися, Жадан, на знак солідарності, добровільно сів поруч в ту же калюжу. Цей епізод в подальшому в мистецько-політичному середовищі отримав назву "харківське сидіння".

Не варто мені бажати чого собі не бажала. Свого часу Світлана Олешко при грі в карти "на бажання" виграла Жадана у Тетяни Овчиннікової. Три молодих співробітниці Харківського літературного музею (найбільш прогресивний центр українського мистецького життя, навколо якого гуртуються не лише літератори, а й художники, скульптори, театральні діячі тощо) при знайомстві з учасниками нового модного літературного угруповання "Червона фіра", розіграли між собою в кості, хто з ким зустрічатиметься. Овчинніковій дістався Жадан, Олешко – Ігор Пилипчук, а Уляні Мось – Ростислав Мельників. Незадоволена Світлана при грі в карти "на бажання" відіграла Жадана у Овчиннікової. Всі три пари одружилися. Тетяна Овчіннікова взяла прізвище чоловіка і стала Тетяною Пилипчук, Уляна Мось стала Уляною Мельниковою, Світлана Олешко залишилася на дівочому прізвищі.

Діти ідуть до школи... Діти їдять карамелі. Перша строка належить М’ясоєдову, а друга – Жаданові. На момент написання пісні дитині Жадана було трохи більше року, дитина М’ясоєдова була набагато старшою. Але власні діти проасоціювалися у обох з закінченням періоду безтурботної юності.

І родіна залажала. Строка належить Жаданові. Русизм "родіна" тут означає не Батьківщину, у розумінні "Україна", а конкретну політичну партію. Сергій Жадан для своїх різноманітних мистецьких акцій брав спонсорську допомогу у різних партій (НРУ, УНР, ЛПУ, ПРП, "Молода Україна", "Батьківщина", КПУ та, можливо, інші). Коли Партія "Батьківщина" (лідер – Юлія Тимошенко), яку в Харкові трохи іронічно-глузливо називають "Родіной", не виконала перед Жаданом якихось зобов’язань, то, з легкої руки останнього, в життя був запущений зворот: "Родіна" залажала."

Армія одягає срані зимові шинелі. Строки належать перу М’ясоєдова. Обидва, і Жадан, і М’ясоєдов не служили ані в радянській, ані в українській армії. Незважаючи на те, що обидва проходили неоднаразові мілітарні вишколи, що провадив для української патріотичної молоді Євген Золотарьов, до офіційної армії обидва мають неприховану зневагу і несприйняття. Внаслідок такої зневаги і з’явився епітет "срані" притолочений до армійських шинелей.

Рекламне оголошення