Ти любиш розглядати шкіру,
Яка формує тіло панни.
Ти цю пантеру взяв на віру,
Встромляєш в неї спис
Тюльпанний.
Її навчили говорити,
Хоча начхати їй на квіти –
Ця усмішка бажає м’яса!
В кров! На арену неофіти.

Злягання Риму, рев пантери,
Жар оргії, судомні струми,
У мозґах сплетені парфуми,
Поети золотої ери! –
Налийте в голови по вінця
Блиск місяця, вино прозоре
Наповнить морем ваші пори,
І кров смолиста і – дивіться –

Засмага смуга і печера,
Вона – богиня, звір чи прірва?
Вона – гумова лялька? шкіра?
Чи морем створена Венера?

Гітара в пальцях ловеласа
На звуки вишукані ласа. (2 рядки – 8)