Без кольорів

Зустрічаю цю весну, знову будні мінору,
Сонце світить не для мене, відчуваючи сором,
Квітневі візерунки на пляшці із під вина,
На небі не залишилося місця, усе до дна.
Вітаю у хворобливому світі моїх думок,
Не тікай, коли знайдеш із ними схожий зв’язок,
Ковтайте усі слова, які дарую в мікрофон,
Останні проблиски світла полетіли вже на дно.

Так набридло бути добрим, і таким вже хорошим.
Альтер-его виривається на волю – я здох вже,
І моя весна згоріла у вогні, у психозах,
Вибачайте за відвертості гидкої цю дозу.
Та, напевно, по-інакшому я просто не можу,
Я випльовую весь біль і голос зриваю знову,
У порох перетираю себе і згорає сором,
Естетика існування, що вирвалася назовні.
У безкровних і зневірених днях на фоні тепла,
Раптові зміни у напрямку руху в ваших серцях,
Місця усі розпродали, дешева ціна квиткам,
Які віддам за безкоштовно, я усе прорахував.

Відсилаю всіх подалі, я знову між поверхами,
Між світами, що відмінностями щастя дарували,
Розбиваю руки в кров – у вікна зганяю злість,
На стінах цих синіх плями від крові моїх надій.
Це удар, за ударом, вночі ламаю ці стіни,
Ідіот, який не розівчився щиро так мріяти,
Зневіритись у щирості, який ніяк не може,
Строки давності не діють для любові, що виносить
На новий рівень сприймання всіх навколишніх реалій,
Бездоганний світ останніх подій яскравих і справжніх,
Чорний настрій безсвідомого життя, я перестав вже
Розмальовувати фарбами цю мертву реальність.

А ви такі всі бездоганні, ви такі ідеальні,
Ну, хоч пиши із вас картини рожевими кольорами,
Силуети без наповнення, розмиті мертві тіні,
Невже ви дійсно вірите у те, що ви щасливі?
Ідіоти, я сміюся вам в обличчя без вагань,
Лиш нудоту викликає почуттів усіх ваш страх,
Ці незвичні кілька тижнів я вперто запам’ятав,
Наручниками прикутий до моментів, де устами.

Доторкався до присутності твоєї, я падав,
У хворобі ночей, яку ти подарувала,
Яка насправді була лише дешевою брехнею,
Синтетичні почуття, які я виблював у небо.

Все так щиро, подавися на контрасті цими фразами,
Рядки хворого мозку, ти злови їх всіх одразу, блять,
І не спіткнись, коли будеш так з кимось гратися,
Колись таки впадеш під відвертим правдивим натиском.
Заправся новою дозою, вдихай по десять раз
За один день білого диму – це якраз у самий раз,
Щоб зависати у собі із невмінням когось любити,
Із пластмасою у грудях замість серця, що згоріло.

Алкоголь, руки в крові, розбите скло з’їдає злість,
Спускаюсь вниз, душу випльовую ударами на біс,
Це як кіно, де я під музику падаю з висоти,
І фатальний стрибок, падіння, вже немає наших крил.
Їх обрізали в момент, коли злетів на самий верх,
Весна мені залишила дозу болю на десерт,
Та я живий і я сміюся, альтер-я встає з колін,
Прощавайте жалюгідні, я ніколи не один.


Рекламне оголошення