Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проважала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проважала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі блакитні твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі, журливі блакитні твої.

Я візьму той рушник простелю наче долю,
В тишім шелесті трав, щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, твоя материнська любов.