Та нічого. Тільки от що.
На пронизливих вітрах
Облетіло наше листя,
Облетіло його – страх!

Лиш одна є втіха в тому,
Що під небом голубим
Аж тепер вже видно, хто ми,
До самісіньких глибин.

Хто на що заповідався,
Хто що зміг і що не зміг,
Хто уліг яким спокусам,
Хто ніяким не уліг.

Все вже чітко, без облуди.
Час ішов і проминав.
То були усе прелюди,
А тепер от-от фінал.