Ой на горі, ой на горі орел воду носе.
Стара мати свого сина вечеряти просе.

– Ой єш, мамо, ой єш, мамо, коли наварила,
А я піду до дівчини – дівчина мила.

Ой дівчина моя мила, що ж ти наробила?
Кличе мати вечеряти – вечеря немила.

– Лугом іду, коня веду. Розвивайся, луже.
Сватай мене, козаченько, люблю тебе дуже.

Хоч ти сватай, хоч не сватай, хоч так не цурайся,
Щоб та слава не пропала, що ти женихався.

– Женихався, не цурався, думав – моя буде.
Чи сам не взяв, чи Бог не дав – розраяли люди.

Ой якби ж ти, дівчинонька, була б багатенька,
Взяв би тебе за рученьку, повів до батенька.

– Ой якби ж я, козаченько, була багатенька,
Не звернулась я би до тебе, до твого батенька.

Ой якби же, козаченько, сім парів волів мала,
Я б такими женихами хату підмітала.

– Бодай же ти, дівчинонька, тоді заміж вийшла,
Як у полі край дороги рута м’ята зійшла.

– Бодай же ти, козаченько, тоді оженився,
Коли у млині на каміні кукіль уродився.

Дощик пійшов, м’ята зійшла, прийшла весна молодая.
Тоді дівчина заміж вийшла, кукіль не вродився.

А у млині, на каміні кукіль не вродився.
Старий козак, як собака, досі не женився.