Гарні вечори на Україні,
А ще гарнішії днини...
Та й ходив хлопець в гарні вечори
До свої любої дівчини.

Прийшов до неї, став під віконце,
А вона до нього вийшла,
Стали говорить, пташки щебечуть,
А ясна зіронька і зійшла.

Вже авто їде, сигнали свище,
Сам я не знаю по кого?
Штири солдати-енкаведисти,–
Певно, по мене молодого?

Вже авто стало, загуркотало,
Кують мене у кайдани.
А дівча плаче та й ручки ломить:
"Милий не верне ніколи".

Ой вийшла вона за воротонька
Та до милого сказала:
"Ой їдь же, милий, на Україну,
Буду на тебе я чекати".

Минає рочок, минає другий,
Милий з неволі вертає,
Йде через села, та й через чужі,
З українцями ся витає.

З українцями, з українками,
З добрими людьми витає,
Стільки натерпів за Україну,
А України ще не має.