Сидів я дні, лічив і ночі,
Вкраїни доленьку пізнав.
Себе віддав я для Вкраїни,
За се в кайдани я попав.

Я ріс з двома товаришами,
Що їх замучили кати,
А мене ляхи засудили
Навік до темної тюрми.

Сиджу на кам’яній я лавці,
Залізні ланцюги бринять.
Не бачу світла, лиш високо
Стальні віконця там блищать.

Засяють сонячнії лучі
На чорну кам’яну стіну,
Я кличу: "Зійди, місяць ясний,
Скажи про Вкраїну мою".

Вже другий рік я її не бачу,
Ніхто не скаже ніц мені,
Я сам сиджу, за неї плачу,
Тулюсь при кам’яній стіні.

Згадаю, шепчу я словами:
"Вкраїно – люба ти моя,
За тебе не страшна могила,
Ані досмертная тюрма".