Прощався стрілець зі своєю ріднею,
Він поїхав в далеку дорогу.
За свій рідний край, за стрілецький звичай,
Йдемо в бій за свою перемогу.

А вітер колише шовкову траву,
Молодий дуб додолу схилився,
Листя шелестить, вбитий стрілець лежить,
Над ним коник його зажурився.

"Ой коню, мій коню, не стій наді мною,
Я тим часом полежу накритий.
Біжи, коню мій, скажи неньці рідній,
Що я лежу у степу забитий.

Хай батько і мати, і ріднії сестри,
Нехай вони за мною не плачуть.
Я в степу лежу, за ріднею тужу!
Чорний крук наді мною закряче".

Стрілецькая слава не вмре, не загине,
Будуть внуки про неї співати,
Що були козаки та й за волю лягли,
Тепер можемо вже їх згадати.

Ряди за рядами ідуть партизани,
До походу гармати їм грають!
За народную честь, за знущання і смерть
Вони ката усюди карають.