Ой там у чистому полі стрілець ранений лежав,
Він, звіривши вгору очі, і зо всіма ся прощав.

– Пращайте, хлопці-молодці, ви, січовії стрільці,
Не дайте крукам-воронням клювати очі мої.

Прощай ти, мила Вкраїно, прощай ти, ненько стара,
Я думав, що вільним стану, ворог відібрав життя.

Не жаль ми тих темних ночей, що я їх по полю блукав,
Но жаль ми тих карих очей, що я їх вірно кохав.

А при останній хвилині глянув на свого коня:
– Прощай ми, друже єдиний, я вже кінчаю життя.