Там старенький батько окопи копав,
Він надибав стрільця, що в траві лежав.

Він ся нахиляє, він ся нахилив,
Він ся придивляє, а то його син.

Назбирав він труща, зробив домовину
І гірко заплакав: "Сину, ти, мій сину!"

Іде він додому і сумно ступає,
Сівши коло столу, і думу думає.

Жінка ся питає: "Ой ти, мужу мій,
Чи живе на війні син миленький мій?"

– Жінко моя, жінко, скажу я тобі,
Що наш син вже лежить в темному гробі.

Дочка ся питає: "Ой ти, тату мій,
Чи живе на війні брат рідненький мій?"

– Ой доню, доню, скажу я тобі,
Що твій брат вже лежить в темному гробі.

Зібралися троє в тую сторону,
Де поховав батько свою дитину.

Поклякали троє, Богу ся молили,
А сестру від гробу ледве відняли.

– Прощавай, мій брате, бачить тя не буду,
Прощавай, мій брате, до вічного сну.