Ой їхали хлопці з нашого села –
Та й кричали: "Пращай, пращай, країна!"

Та й кричали: "Пращай, пращай, країна!"
А Івась заплакав, сестра Галина.

– Не жаль мені тої, тої країни,
Но жаль мені мої сестри Галини.

Ой там старий батько окопи копав,
Він здалека бачив, як стрілець упав.

Не вірив собі він, своїм очам,
Підійшов він ближче – та й сина впізнав.

– Ой сину мій, сину, чом ти тут лежиш?
Ой чи ти ранений, чи вбитий лежиш?

– А я не ранений, я вбитий лежу,
Візьми штири дошки збий домовину.

Взяв він штири дошки збив домовину,
Та й поховав сина в вишневім саду.

Прийшов він додому, сів си край стола (вікна),
Дивиться в віконце – біжить Галина.

– Ой батьку, батеньку, сумна вістка йде,
Що Івась ранений додому іде.

– Галино, Галино, не вір нікому,
Поховав я сина в вишневім саду.

На його могилі хрест поставили,
Трави похилились, цвіти зацвіли.