Ой їхав стрілець, стрілець на війну,
Не один покинув свою дівчину.

Ой десь далеко гармати ревуть,
Січовії стрільці до бою ідуть.

Ой там старий батько окопи копав,
Він здалека бачив, як стрілець упав.

Але він не вірив сам своїм очам,
Приблизився ближче – а то єго син.

– Ой сину, сину, дитино моя,
Були б тя не вбили, якби не війна!

Нарубав він дощок, зробив домовину
І ще раз заплакав: "Рідний мій, сину!"

Прийшов він додому, злегенька ступав,
Сів си на край столу та й думку думав.

Питається жінка: "Що се за думки?
Певно, сина вбили десь більшовики?"

– Ой жінко, жінко, скажу по правді,
Що сина убили в лісі москалі.

Ой пішла сестричка сине зілля рвать,
Брат чекав: могилу буде оквітчать.

– Ми б тебе взяли, орле завзятий,
Але ж ми ідемо край здобувати.