Прощайте, гори, настав вже час

ноти
ноти пісні "Прощайте, гори, настав вже час"
Прощайте, гори, настав вже час,
Прощай, дівчино, в дослідний раз.

Прощай, дівчино, бо я вже йду,
Благослови мя на ту війну.

Ударить куля, грудь проб’є,
Згадай мене, дівча моє.

Іду у бій за рідний край,
Прощай мені, прощай, прощай.

Примітки:
1. Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.
2. Зап. із "Співаника УСС", 1918, с. 99. Публ.: Ковальчук, Шкрумеляк, 1939, с. 10.
У "Сурмі", 1922 (с. 19-20) подано ширший вар. ("Прощай, дівчино, бо я вже йду") із муз. обробкою М. Гайворонського. Тут текст (публ.: Вахнянин, 1937, ч. 40 (міш., чол., дит. хор)) складається із 6 строф і має таке доповнення:
Летіла куля понад гору
Та й ударила у грудь мою.
Потекла кровця річенькою
Аж до тихого Дунаю.
В тихім Дунаю чиста вода,
Вже мого хлопця в світі нема.

У прим. зазначено: пісню стрільці запозичили від кубанських козаків і переробили. У 1916 р. Ю. Шкрумеляк писав, що пісню "Прощай, деревня, прощай, Кавказ", яка послужила основою переробки, співали "на Угорщині" [очевидно, у 1914 р. на Закарпатті – О.К.], де перейняли її від полонених солдатів-українців". Тогочасні фольклорні записи підтверджують поширеність стрілецького варіанту:
Прощай, деревня, прощай Кавказ,
Прощай, дівчино, в послідний раз,
Прощай, дівчино, бо я вже йду,
Благослови мя на ту війну.
Летіла куля через гору.
Та й ударила у грудь мою.
Потекла кровця річенькою,
Аж до тихого до Дунаю.
А в тім Дунаю тиха вода,
Десь мого хлопця з війни нема.

Десь го прикрила сира земля
І примулила тиха вода.
(ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 245, арк. 25: зап. М. Заклинський 20.11.1916 р. від УСС)

В архіві В. Гнатюка (див. ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб.286, арк. 24; од. зб. 245, арк. 26) є інші варіанти згаданої "воєнної" пісні, записані протягом 1916-1917 рр. від січових стрільців чи жовнірів-українців. У баладного типу творах відтворено трагедійну картину бідувань осиротілої української родини. Порівнюючи їх із сучасними записами, можна зробити цікаві спостереження над фольклорним текстом, зокрема щодо контамінаційних можливостей поєднувати різні сюжетні ланки та змінювати персонажі (прощання жінки з чоловіком чи матері з сином) під впливом середовища побутування. Наприклад, зап. 20.04.1917 р. УСС Гр. Бардашеського з с. Обольнич Рогатинського пов.:
Пращайте, гори, пращай Кавказ,
Прощай ми, жінко, посьлідний раз,
Прощай ми, жінко, бо я вже іду,
Благослови ми, мать, на війну. (2)
Сам добре знаю – по смерть іду. (2)
Летіла куля через гору, (2)
Та й ударила о грудь мою. (2)
Потекла крівця річкою,
(2)
Аж до бистрого Дунаю.
А в тім Дунаю бистра вода,
Там розмовляла жінка моя:
"Десь мого мужа з войни нема.
Десь го убила гостра куля. (2)
Десь го прикрила сира земля (2)
Десь примулила бистра вода. (2)
Хто ми засіє, як прийде весна, (2)
Хто позбирає, як прийдут жнива?" (2)
А діти плачуть: "Тата нема! (2)
Хто нам дасть їсти, як прийде зима, (2)
На нашім тату росте трава". (2)
(ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 237, арк. 61-62).

Тривалий час стрілецька переробка була дуже розповсюджена, про це також свідчать публікація у зб. "Червона калина", 1917, ч. 4, с. 6.
Сьогодні пісня здебільшого побутує як історична балада, зокрема на Житомирщині, Львівщині та Івано-Франківщині (див.: Путь, 1987, с. 65-66; Корчинський, 1988, с. 133; Мишанич М., арк. 146-147; Кузьменко, д/а: зап. 03.10.1997 р., с. Городниця Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.).
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення