В дев’ятьсот штирнастім році, як жнива зачались
В дев’ятьсот штирнастім році, як жнива зачались,
Дві студентки українські до стрільців вступали.
Степанівна і Галєчко взяли розмишляти,
Пішли они для вкраїнців слави добувати.
А ми, бідні українці, на то не зважали,
Щоб студентки українські славу здобували.
Наші стрільці січовії того ся діждали,
Що дівчата українські рани їм в’язали.
А як наші товаришки вступили у бої,
Заслужили за відважність срібнії медалі.
І так наші товаришки завше воювали,
Що в найгірші офензиві команду тримали.
По тім много зголосилось товаришок різних,
Степанівна і Галєчко – вже ранги хорунжих.
Понад наші товаришки ревіли гармати –
Степанівна і Галєчко вміли воювати.
Воювали, добували і славу, і волю,
Та не одну зіставили могилу на полю.
Високії ті могили, де могло спочити
Стрілецькеє біле тіло, ранами покрите.
В Болехові товаришки тяжко воювали,
[В] товаришки Степанівни вже волю забрали.
Тогди стрільці-українці ревно заплакали,
Що вже в місті Болехові без мами зістали.
А Галєчко – товаришка сама ся зістала,
А на місце Степанівни Дмитерківна стала.
Десятниця Михайлишин і Гандзя Дмитерко
Вже ходили на патролю, як ся тілько смеркло.
Ірина Кузь і Рисівна все службу робили,
То щоднини дві години на поста ходили.
І так наші товаришки тяжко воювали,
Що москалі, як дикі пси, від них утікали.
Товаришка Степанівна не мала надії,
Щоби тепер бідувала в Ташкенті в Азії.
Бодай же вас, москалики, жінки не пізнали!
Нащо ви нам Степанівну в неволю забрали?
Ой ми би вам, москалики, руму пити дали,
Щоби-сте нам Степанівну назад відослали.
Бо ми би вам, москалики, спокою не дали,
Якби-сте нам Степанівну назад не віддали.
Ой бо наша Степанівна в Азії бідує
Від морозу студеного та ще й голодує.
Бодай би вас, москалики, земля не приняла:
Через вас ся Степанівна в неволю дістала.
Дай же, Боже, сто літ життя нашій Степанівні,
Она слави добувала цілі[й] Україні.
Ой, Господи милостивий, Святий Миколаю,
Допоможи Степанівні вернутись до краю.
Ой просимо пана Бога й будемо просити,
Щоби з нашов Степанівнов ще ся зобачити.
Дві студентки українські до стрільців вступали.
Степанівна і Галєчко взяли розмишляти,
Пішли они для вкраїнців слави добувати.
А ми, бідні українці, на то не зважали,
Щоб студентки українські славу здобували.
Наші стрільці січовії того ся діждали,
Що дівчата українські рани їм в’язали.
А як наші товаришки вступили у бої,
Заслужили за відважність срібнії медалі.
І так наші товаришки завше воювали,
Що в найгірші офензиві команду тримали.
По тім много зголосилось товаришок різних,
Степанівна і Галєчко – вже ранги хорунжих.
Понад наші товаришки ревіли гармати –
Степанівна і Галєчко вміли воювати.
Воювали, добували і славу, і волю,
Та не одну зіставили могилу на полю.
Високії ті могили, де могло спочити
Стрілецькеє біле тіло, ранами покрите.
В Болехові товаришки тяжко воювали,
[В] товаришки Степанівни вже волю забрали.
Тогди стрільці-українці ревно заплакали,
Що вже в місті Болехові без мами зістали.
А Галєчко – товаришка сама ся зістала,
А на місце Степанівни Дмитерківна стала.
Десятниця Михайлишин і Гандзя Дмитерко
Вже ходили на патролю, як ся тілько смеркло.
Ірина Кузь і Рисівна все службу робили,
То щоднини дві години на поста ходили.
І так наші товаришки тяжко воювали,
Що москалі, як дикі пси, від них утікали.
Товаришка Степанівна не мала надії,
Щоби тепер бідувала в Ташкенті в Азії.
Бодай же вас, москалики, жінки не пізнали!
Нащо ви нам Степанівну в неволю забрали?
Ой ми би вам, москалики, руму пити дали,
Щоби-сте нам Степанівну назад відослали.
Бо ми би вам, москалики, спокою не дали,
Якби-сте нам Степанівну назад не віддали.
Ой бо наша Степанівна в Азії бідує
Від морозу студеного та ще й голодує.
Бодай би вас, москалики, земля не приняла:
Через вас ся Степанівна в неволю дістала.
Дай же, Боже, сто літ життя нашій Степанівні,
Она слави добувала цілі[й] Україні.
Ой, Господи милостивий, Святий Миколаю,
Допоможи Степанівні вернутись до краю.
Ой просимо пана Бога й будемо просити,
Щоби з нашов Степанівнов ще ся зобачити.
Примітки:
Зап. Стефанів Онофер з 31 полку піхоти, уродженець с. Майдан Калуського пов. (тепер Івано-Франківська обл.) 27.03.1917 р. в шпиталі м. Французбад (ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 237, арк. 9).Дві студентки українські до стрільців вступали – мова йде про Олену Степанів та Софію Галєчко.
Олена Степанів (1892-1963), уродженка с. Вишнівчик (тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл.), командант жіночої чоти тов-ва "Січові Стрільці", згодом видатна хорунжа легіону УСС, яка прославилась мужністю і відвагою, зокрема під час вирішального для українського війська і переломного в наступальній стратегії австрійської армії бою 28 квітня – 2 травня 1915 р. на горі Маківка, недалеко с. Грабівець, тепер Сколівського р-ну Львівської обл. Ця подія знайшла місце у багатьох стрілецьких піснях, як "Коло Тухлі славні гори поросли лісами" (№90), "Там на горі на Маківці" (№91) (див. Давид І. Олена Степанів. Тріумф і трагедія II Наук, записки Львівського історич. музею: Вип. 1. – Львів, 1993, с. 150-177). Про О. Степанів можна почерпнути докладну і важливу інформацію також у зб.: Олена Степанів. Наукові праці. Есе. Спогади / Упоряд. О. Шаблій. – Львів: Вид-во НТШ, 2003.
Софія Галєчко (1891-1918) – хорунжа УСС, яка героїчно билась у лавах стрільців, зокрема прославилась у Карпатських боях (1914-1915), загинула трагічно.
Десятниця Михайлишин... Ірина Кузь і Рисівна все службу робили – Павлина Михайлишин, Ірина Кузь, Павлина Рисівна – стрілкині УСС.
Гандзя Дмитерко (Ратич) (1893-1981) – десятник УСС, згодом в УГА, брала активну участь у боях під Лисовичами і над Стрипою у 1915 р., померла в еміграції (США). "Любила свій народ і бажала своїми руками піднести камінь під фундамент власної держави", – писала про неї бойова товаришка О. Степанів (див.: Наша хата, 1932, ч. 11, с. 2).
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.Рекламне оголошення